У 1927 році він разом з іншим місцевим художником Йосипом Бокшаєм організовали Публічну школу малювання, де розпочало свій шлях нове покоління закарпатських художників. У 1929 році на виставці у Празі Ерделі представив 50 блискучих полотен. Чехословацька влада надала художнику можливість творчого стажування в Парижі — світовій мистецькій столиці. Там Ерделі познайомився з новаторським французьким мистецтвом. Особливий вплив на нього мала творчість Поля Сезанна. Франція сприяла формуванню власної живописної манери митця. Він експонувався в Парижі, Брюсселі, Празі, Братиславі й Брно. Попри значний успіх закордоном, серце Ерделі лежало до рідного краю, тож у 1931 році він знову повернувся до Ужгорода.

Останні роки

Після приєднання Закарпаття до СРСР життя Ерделі радикально змінилося. У 1946 році він став викладачем та першим директором Ужгородського художньо-промислового училища, главою місцевої Спілки художників. Закарпатське мистецтво почали активно експонувати у різних куточках СРСР. Воно справляло враження на київських колег художника, які навіть приїжджали в гості до Ерделі.

Однак загравання радянської влади з митцями і створення нової художньої інституції швидко перетворилися на критику та засудження. Ерделі звинуватили у формалізмі та поширенні буржуазної культури. Художника усунули з усіх посад та відправили на пенсію. У 1955 році Ерделі помер від серцевого нападу.